Початок масштабному переселенню німців до Російської імперії поклав маніфест імператриці Катерини II, виданий 22 липня 1763 року. Цей документ дозволяв іноземцям в'їжджати до Росії та обирати місце для поселення на власний розсуд. Маніфест гарантував переселенцям значні пільги:
- Свободу вибору місця проживання в будь-якій губернії.
- Безперешкодне сповідування своєї віри згідно з їхніми традиціями та обрядами.
- Звільнення від сплати податків до скарбниці та від несення звичайних державних служб. Поселенці, які освоювали необжиті землі, звільнялися від податків на термін до 30 років, в інших регіонах цей період становив від 5 до 10 років.
- Гарантію того, що іноземні поселенці не будуть примушуватися до військової чи цивільної служби проти їхньої волі протягом усього часу їхнього перебування в Росії.
У 1808 році імператор Олександр I видав указ «Про надання майнової допомоги та земельних наділів іноземним хліборобам у Новоросії», що дало старт другій хвилі німецької колонізації. Нові поселення виникали поблизу таких міст, як Одеса, Херсон, Миколаїв, Катеринослав, Тирасполь, Мелітополь, Маріуполь, а також у Криму. Переселенці часто давали своїм новим селам назви покинутих ними рідних міст. Так, на території сучасної Одеської області в XIX столітті були сформовані Лібентальський та Кучурганський колоністські округи. Усі колонії будувалися за єдиним зразком, що нагадував традиційні німецькі села: у центрі розташовувалася лютеранська кірха або католицький костел, будівля волосного правління та школа.
Кучурганський колоністський округ об'єднав шість німецьких колоній з переважно католицьким населенням. Його першими мешканцями стали переселенці з різних німецьких земель, зокрема з Бадену, Ельзасу, Вюртемберга, Пфальцу, а також із Пруссії та Австрії.
Адміністративним центром округу стала колонія Зельц (Selz), нині відома як селище міського типу Лиманське.
До складу округу увійшли такі колонії:
• Страсбург (Strassburg), заснована у 1808 р.
• Баден (Baden), заснована у 1808 р.
• Зельц (Selz), заснована у 1808 р.
• Кандель (Kandel), заснована у 1808 р.
• Маннгейм (Mannheim), заснована у 1809 р.
• Ельзас (Elsass), заснована у 1809 р.
На Плані генерального межування (ПГМ) 1828 року зафіксовано нумерацію земельних ділянок (Дач), що збігається з тією, яка була прийнята в 1795 році під час утворення Тираспольського повіту. Йдеться про Дачі під номерами 99, 4, 5, 6, 7, 10, а також частково про Дачі 96, 8 та 9 (правобережна частина річки Барабой).
Фрагмент Плану генерального межування 1828 року*
Детальна інформація по Дачам міститься у Відомостях 1795 та 1809 років [1], [2].
Ці документи дозволяють встановити первинних власників земель, які [Дачі] з 1808-1809 років були передані під німецькі колонії, що згодом утворили Кучурганський колоністський округ.
Дача № 99: Спочатку це була пустка площею 3000 десятин, що належала підпоручнику Якову Андрієву сину Шимановському. Пізніше ця земля відійшла колоністам Страсбурга.
Дачі № 4, 5, 6: Первісно це були вільні казенні землі загальною площею 12000 десятин, зарезервовані для молдавських дворян. Згодом на Дачі № 4 була заснована колонія Баден, а на Дачі № 6 – колонії Зельц та Кандель.
Дача № 7: Спочатку – пустка капітана Щербана Володимирова сина Бузняка. Згідно з Відомістю 1806 року (за ревізією 1795 року), тут було село Бузіянівка капітана Шорбана Володимирова сина Бузіяна, з 3000 десятинами землі та 19 душами обох статей. Ці землі були передані колонії Ельзас.
Дача № 8: Пустка прапорщика Єгора Дмитрієва сина Галацана, площею 1500 десятин. У Відомості 1809 року значиться тут село прапорщика Георгія Дмитрієва сина Гілещана (Галацана), яке за купчою перейшло до поручника Антона Ілліна сина Шостака.
Дача № 9: Спочатку – пустка поручника Христофора Миколаєва сина Курьяна, площею 1500 десятин.
За Відомістю 1809 року, ця пустка належала йому ж. Пізніше за купчою 750 десятин дісталися прапорщику
Григорію Галещину (Галацану) та 750 десятин – капітану Петру Грузинському; потім ця земля за купчою
перейшла до згаданого поручника Шостака. Як видно на Планах генерального межування 1828/1833 років, лівобережна
частина Дач № 8 та 9 по річці Барабой залишилася за Шостаком, тоді як правобережна частина відійшла колонії Мангейм.
Фрагмент Плану генерального межування 1833 року**
Дача № 10: Пустка прапорщика Яні Мануйлова сина Самаріна. З цієї землі за купчою 750 десятин
дісталися дворянину Василю Гедериму Новгородцову, який розділив їх порівну між своїми синами:
хорунжим Іваном та дворянами Георгієм і Василем.
Згідно карт того періоду на тракті Одеса – Тирасполь функціонували три поштові станції: Дальник (за 14 верст від Одеси),
Гидерим (за 39 верст) та Курган (Кучурганська) на річці Кучурган.
Фрагмент Плану генерального межування 1806 року***
Згодом поштову станцію Гидерим перейменували у Барабойську, а поряд було засновано хутір Гидерим.
З 1809 року землі
Дачі №10 були передані колоністам Мангейма. Хутір Гидерим згадувався в документах аж до початку 1920-х років.
У 1871 році імператор Олександр II скасував усі привілеї, надані поселенцям Катериною II. Національний округ як адміністративно-територіальна одиниця був ліквідований, і розпочався процес формування волостей зі складу колишнього Кучурганського колоністського округу.
Станом на 1887 рік на території колишнього Кучурганського колоністського округу було створено
Баденську, Зельцьську та Мангеймську волості [3].
